Ніякої електрики: на Закарпатті працює унікальна водяна кузня [ Редагувати ]
Більше двох сотень років на Закарпатті працює водяна кузня. Електрика не потрібна, головне знаряддя праці - ковальський молот, що рухається за допомогою потоків води. В день ковалі тут майструють щонайменше 20 приладь. Однак ремесло занепадає, чому - дізнавалися мої колеги.
Михайло Пилипчинець, коваль:
Ми з цього шматка зробимо мотику.
Щоб перетворити ось цей шматок металу на мотику ковалю Михайлу Пилипченку потрібно всього 20 хвилин. Чоловік добре розігріває метал. Щойно залізо почервоніло, розбиває його. Таких мотик в день ковалі майструють понад 20. Виготовляють й інші сільськогосподарські приладдя.
Михайло Пилипчинець, коваль:
Клепач, се габор називаться, но німецьке габор, се називаться шотарь,не зубило, це душлак.
Головний ковальський інструмент, ось цей величезний молот. Його вага 120 кілограмів. Він робить мотику пласкою.
Керує молотом Василь: регулює швидкість руху.
Василь Коваль, коваль:
Штанга, аби воду регулірувати. Більше треба - вниз, вниз, менше треба в верх вверх.
У кузні немає жодної розетки, вони тут не потрібні. Все працює природньо. Вогонь плавить, а от молот приводить в дію - вода.
Вода з річки Лисичанка надходить до дерев'яного лотка. Коли ковалі починають працювати відкривають шлюз. Вода падає на дерев'яне колесо від чого воно починає обертатися.
А в кузні починають працювати молоти. Млину вже кілька сотень років, він досі справний. Поряд є ще один. Колись і він працював. Адже раніше ковалів тут було 24. Нині Михайло, якому вже 71 та його напарник Василь - єдині працівники.
Михайло Пилипчинець, коваль:
Всьо, пропадать. Молодьож вся вихала. Роботи нема і до свідання. Тут тоже слабий заробіток. В мене є, я зроблю 20 тяпок - 300 грн.
Нові працівники у кузні надовго не затримуються. От і Василь не знає, наскільки його вистачить. І хоч має прізвище Коваль, це ремесло тільки опановує.
Василь Коваль, коваль:
Фамілія моя Коваль, та за то я кажу що я народився ковальом.
Молодь звикла до автоматичних машин. А кузня Гамора справжня спадщина наших предків. Вона є ще й музеєм. Cюди приходять туристи, тут проводять фестивалі. Кузні щонайменше 200 років. І аналогів її в Україні немає.