Село Ягідне на Чернігівщині здобуло популярність після деокупації [ Редагувати ]
А наслідки цих російських "погроз" Україна намагається "загоїти" на деокупованих територіях. Ягідне на Чернігівщині. Село, яке пережило рашистів. Це там - більш як три сотні людей протягом місяця утримували в підвалі школи. Вижили не всі...
Мій колега Олександр Васильченко побував там одразу після звільнення. І от вдруге у Ягідне з'їздив сьогодні. Як змінилося село за кілька місяців? І чим український світ відрізняється від "руського міра" - дивіться далі.
Історія маленького селища Ягідне під Черніговом. Там, де понад три сотні людей російські загарбники утримували місяць у підвалі школи - шокувала світ. Уперше я тут був ще у квітні. Одразу після деокупації. Тоді й познайомився з Іваном.
Сиділи от так, а на ніч ноги розкидали. - От так спали сидячі? - Да.
Згодом розумієш: люди, з якими бачився і розділив їхній біль, тобі звісно не стали рідними, але перестали бути чужими. На одній з вулиць знаходжу свого знайомого - пана Івана. Чоловік не приховує емоцій.
Він каже: наша зустріч була недаремною.
Ми з вами не бачилися чотири місяці, як все змінилося? - Ягідне популярне стало.
Втім, ще на початку березня тут було все інакше. Пані Галина згадує перші хвилини окупації.
Галина, жителька села Ягідне:
Розкурочили нам вікно в спальні, прямо автоматами простріляли і повилазили вікном у хату. У мене ледь серце не вискочило...
Та поки місцевих утримували в заручниках, окупанти руйнували й грабували житла людей. Двері у всіх будинках були виламані, вікна розбиті, кілька осель - знищені.
Побито все. Безлад.
У квартирі пана Петра теж похазяйнували росіяни. Чоловік каже, волонтери вже поміняли двері, майже відремонтували дах і частково замінили вікна.
Це все було вибите? - Да. А то ж іще буде ще робити. То ж забите все з вулиці.
Спочатку намагалися відновлювати квартиру власним коштом. Але на пенсію - зробити це неможливо.
Що б ми змогли.
Врятуватися від загарбників за дверима власної оселі сподівалася Валентина.
Валентина, жителька села Ягідне:
Вони нас довго відкрити не могли. Відкрили внизу двері, вибили ці двері, а нас не могли. Я думала, вони постукають, постукають і підуть. Достукались до того, що повибивали двері, поламали всі замки.
А далі... Далі були 30 днів полону.
Коли ми зайшли в погріб, думали ну день, два посидимо, ну три й підемо додому. З 7-го числа почала вести календар.
І саме відеокадри й світлини цього календаря і написаний список загиблих вразили весь світ.
Олександр Васильченко, кореспондент:
Люди написали прізвища людей, яких вбили рашисти й дати, коли це трапилося. Так само і на цій стіні. А ось тут на дверях, подивіться, люди намалювали календар і написано - березень 2022 року.
Жінка каже, вписувала дати щоранку, наче це - останній день.
Валентина, жителька села Ягідне:
Мені даже хотілося на стіні написати послання своїм дітям... Ну а календар, я не знаю, так, мабуть, вийшло, думаю можливо хтось колись побачить, скільки ми тут сиділи, чи коли нас не стане. Бо була така думка, що нас постріляють.
А так чотири місяці тому виглядали ці будинки. Тепер їх не впізнати.
Ярослав Моценко, волонтер "Добробату":
Не було стіни, ми доклали фундамент, все переклали, стінку положили, зв'язалися з тою стінкою. Вставили окошечко, люди вже довольні. Там теж розібрали стінку, бо вона була завалена. Ми прийняли рішення, що змінювати треба. Я зібрав ту стєночку, хлопці поставили віконечко і та квартира теж вже готова.
Втім, роботи ще - багато.
Олександр Васильченко, кореспондент:
Ну а цей будинок постраждав найбільше. Волонтери кажуть, в нього влучила ракета. Зараз він в аварійному стані, тому доведеться розібрати половину приміщення повністю. А далі відбудова.
А в цьому будинку залишилося лише перекрити дах і зробити внутрішні роботи. З верхівки покрівлі, усміхаючись, мені махає Мачей. Тиждень тому він приїхав сюди з Польщі. Каже, хотів допомогти відбудовувати Ягідне, тому звернувся до українських волонтерів.
Вони відповіли мені - добре, якщо ти хочеш допомогти, приїжджай.
Чоловік каже, він за освітою юрист і щойно закінчив навчання. Та замість пошуку роботи відправився в Україну. Про будівництво знає небагато, але виконує вправно все, що кажуть фахівці.
Ми робимо все: дахи, вікна, двері іноді стіни. Це складно, але я радий, що я тут.
Втім, розуміє, що війна не закінчилася і тут доволі небезпечно. Найбільше за нього хвилюються близькі.
Мачей, волонтер "Добробату":
Мої батьки, друзі й наречена дуже бояться і вони збентежені, тому що в Україні досі війна. Кілька днів тому Чернігівська область була обстріляна ракетами. Вони бояться і хотіли б зупинити мене, але я кожного дня заспокоюю їх і кажу, що зі мною все добре.
Саме популярність змінила Ягідне лише за кілька місяців, усміхається Іван. Утім жити по-старому поки не вийде. І якщо по розмінованих вулицях тепер ходити безпечно, то в ліс - ні ногою.
Іван, житель села Ягідне:
У ліс не ризикую. Пішов вчора по гриби, у хлопця питав, так на розтяжку зачепив, але вона вже взірвана була. Ракетниця була прив'язана до сосни. А під лісом огород, все одно страшно, наче хто за тобою наблюдає. А вони ж там були і ліс окупований був.