Учасниці фотопроєкту Homeland розповіли про війну в Україні [ Редагувати ]

Українки, які знайшли мирний прихисток в Італії, вдягнули вишиванки й розповіли про покинуті домівки, сум за рідними та любов до України. Жінок фотографували, а їхні світлини з дописами планують тепер поширити, щоб якомога більше людей у світі почули реальні історії тих, хто зіткнувся з російською агресією. Ольга Куріленко - розкаже більше.

У вишиванках та з паляницями у руках- ці жінки з різних куточків України.

Мене звати Катерина, я з Києва. - Я Ковальчук Евеліна з Волинської області, з Ново-Волинська. - Мене звати Маша, я з Миколаєва. Зараз моє місто палає, я дуже хочу додому.

Дівчата намагаються усміхатися, попри біль.

Це дуже жахливо, боляче для всіх українців...(плаче), от як я можу описати війну, я дуже сумую за своїм хлопцем і батьком. Мені дуже боляче, що мої родичі з Херсону були вимушені покинути свої домівки.

17- річна Вероніка родом із Нової Каховки, сім років тому вона з батьками переїхала до столиці. А на Херсонщині залишилося багато рідних. На щастя, їм вдалося вирватися з підконтрольної рашистам території.

Вероніка Васик, учасниця фотопроєкту Homeland:

Окупанти наставляли на них автомати, не знаю, напевно, щоб злякати й ошукати машину. Їх пропустили, вони виїхали до західної України.

Фотосесію для дівчат разом організували італієць та українка. Вікторія багато років живе в Італії. І нині жінка активно допомагає землякам.

Вікторія Будько, співавторка фотопроєкту Homeland:

Важливо розповісти також в Італії ту інформацію, якої ще немає тут, тому що є багато фільтрів, доносять мало інформації, вона якась неповна, відпрацьована. А реальні історії тут ніхто не знає.

Юлія з Борисполя народила молодшу донечку лише за тиждень до початку війни.

Юлія Грищук, учасниця фотопроєкту Homeland:

Я проснулась покормить ребенка и услышала хлопок и такое, как дом вздрогнул. Вот так вот мы увидели такое зарево, вспышку, потом еще один хлопок, в общей сложности где-то пять хлопков. Я побежала вниз разбудила родителей и говорю: началась война.

Через кілька днів Юля зрозуміла, що через стрес починає втрачати молоко. Сіла в авто разом із немовлям, чотирирічним сином і мамою і подолала понад дві тисячі кілометрів.

Юлія Грищук, учасниця фотопроєкту Homeland:

Останавливалась кормить ребенка старшего и младшего, мама помогала и таким образом мы здесь. Мой муж и мой отец остались в Борисполе.

Макіяж та зачіски моделям робить Оксана з Рівненщини. З косметики лише те, що подарували волонтери. Жінка також покинула дім заради дітей. Артему - сім років, а молодшому Максиму сім місяців. У малюка синдром Дауна.

Оксана Карпець, учасниця фотопроєкту Homeland:

Почалися ці вибухи. Ажіотаж почався в аптеках, не було де купити ліки, оскільки дитина потребує постійного лікування та суміші й вирішили ми вечорі їхати.

Фотограф Паоло Де Тране вражений. Українки, попри тяжкі обставини - не втратили гідність і любов.

Паоло Де Тране, співавтор фотопроєкту Homeland:

Ви пишаєтеся тим, що ви українці! Навіть без житла, взагалі без нічого! Але ми можемо це відчути. Ми можемо відчути вашу любов до рідної країни.