Вирвався з окупації й пішов у бій: історія воїна "Пастора" [ Редагувати ]
Він провів пів року в окупації, зміг вийти на підконтрольну Україні територію й одразу ж пішов до військкомату слідом за своїми трьома рідними братами. Боєць на позивний "Пастор" пройшов Кремінну і Кліщіївку, обороняв Харківщину під Куп'янськом. Став офіцером та не проміняв бліндаж на тепле місце якомога далі від фронту. Світлана Шекера розповість історію воїна.
Війна застала Миколу у Волоховому Яру під Балаклією. До села вже в перші дні почали заходити колони російської техніки.
Микола, позивний "Пастор", військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади "Скіф" НГУ:
Ну, на наступний день уже вони виставили блокпости й розстріляли там автобус з людьми, який рухався з Балаклеї. Він не зупинився, і вони вслід йому, тобто вистріл, і цей автобус з цими людьми згорів. Потім він десь днів п'ять або, може, і шість стояв на дорозі, і його просто, ну, вони не давали навіть тіла забрати.
Через пів року Микола будь-що вирішив вибратися з окупації.
Пішов слух, що вони будуть відкривати військкомати. Ну, будуть відкривати військкомати, розумієте, для чого, щоб брати наших хлопців, щоб вони проти наших же ж і воювали.
Єдиний шанс вирватися – перейти через Печенізьку дамбу. Чоловіків окупанти не випускали. Миколі вдалося підкупити російського солдата.
Микола, позивний "Пастор", військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади "Скіф" НГУ:
Підходить росіянин, взяв мій паспорт, подивився, каже: "Чого виїжджаєш?" Я говорю: у мене сім'я там, дружина, діти, треба допомагати. Вони такі: "Ну, тобі сказали, сколько денег?" Я говорю: "Ну, так". 500 доларів, каже.
Росіяни були впевнені, що візьмуть Харків.
Він каже: "Я тебе советую уезжать, либо куда-то дальше, либо за границу, либо куда-то дальше. Мы типа Харьков сотрём. Мы ждём команды, арта потянута, но мы просто сотрём тут все". Ну, думаю, сотрёте, ви може себе тільки...
На вільній території Миколу зустрів рідний брат, який уже став на захист України.
Ми не бачились пів року, вони вже воювали. Я побачив брата, він був весь в шрамах. Від поранень, від осколків.
Чоловік одразу пішов до військкомату. Перший виїзд в Кремінну, Серебрянський ліс, туди вирушив рядовим піхотинцем.
Микола, позивний "Пастор", військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади "Скіф" НГУ:
сказав ротному, що я не буду займатися старшинством. Я сказав: "Я буду з пацанами в окопах". Я не можу сидіти, типу, типу, бл*н, пацани в окопі, а я типу буду тут займатися цією всією дурнею. Типу каже: "У тебе свої рахунки з росіянами, так що типу йди". Було важко, але ми красунчики, ми втримали все там.
Та навіть коли став командиром взводу, нічого не змінилося. Так само пліч-о-пліч із побратимами й окопується, і відстрілюється.
За його плечима Куп’янськ, Кремінна, Кліщіївка. І крайній – Торецьк. Війна загартувала і відкинула все зайве. Показала, що таке справжнє братерство.
Це для мене найкращі люди. Ну, вони пішли, не роздумуючи, так, захищають, ідуть, виконують бойове завдання і вони для мене взагалі титани, я з ними куди завгодно. Тут кращі з кращих.
Тому "Пастор" намагається зробити все від нього залежне, щоб уберегти своїх побратимів.
Дуже важливу роль відіграє бойовий досвід, тому що коли ти дивишся в монітор - це одне, а коли ти сидиш в окопі - це зовсім друге.
Віталій, позивний "Циган" військовослужбовець 5-ї Слобожанської бригади "Скіф" НГУ:
Він не скаже: "Ідіть хлопці, ось вам прапор у руки". Тобто він скаже, що отак, і спробує відмовити вище командування від таких наказів. Так, що: "Вперед!", а сам десь сидить - ні, він не такий.
