Школам України не вистачає спеціалістів для інклюзивної освіти [ Редагувати ]

Принцип інклюзивності в освіті - такий привабливий в теорії - на практиці не так просто запровадити. Понад 300 мільйонів гривень цьогоріч виділила держава аби діти з інвалідністю мали змогу вчитися у звичайних школах.

Але попри фінансування, деякі навчальні заклади виявилися не готовими прийняти особливих дітей, тож декому з них просто відмовили. Батьки вважають це дискримінацією. Тему продовжить Ольга Клюєва.

Настя вміє рахувати, читати по складах і описувати картинки. Залюбки спілкується з ровесниками. Всі ці навички набула у звичайному дитсадку, де була створена інклюзивна група. Втім, коли настав час йти до школи, виявилось, що жоден з п'яти найближчих навчальних закладів не ризикнув взяти Настю.

"Когда я все таки написала заявление, сказала - давайте я напишу, вы мне позвоните. Я написала заявление, пока пришла домой сказали - нет, мы вас не берем", - говорит Зоя Бойко, мати дитини з особливими потребами.

"Документів нічого я не памёятаю. Звертаються мами, папи. Я багато приймаю людей. У вас є інклюзивне навчання. Ні на даний момент інклюзивного навчання у нас не має".

Закон забороняє директорам відмовляти у навчанні дитини з інвалідністю. Тому в більшості шкіл маму Насті просто намагались переконати віддати дитину в спецінтернат - натякали, що серед звичайних дітей їй не місце.

"Мы не знаем, что с ней делать. Может она будет чувствовать себя такой как они. А как она себе ведет, а что она встанет и будет ходить по классу? Обычные дети будут учить дроби а что ваша будет делать", - говорит Зоя Бойко.

Про те, що поруч з особливою дитиною має бути асистент з адаптації і що на таких корекційних педагогів держава виділяє чималі кошти, в більшості шкіл і гадки не мали.

"В школе на знали что у нее может быть совя програма индивидуальная. Они спрашивают что учитель будет обяснять всем а потом ей. Я говорю, что должен же асисстент который будет ей это адаптировать, но для них это просто космос".

Виявляється - головна проблема, яка заважає таким як Настя вчитися в звичайних школах, це не брак коштів, а відсутність кадрів. Знайти так званого тьютера - надзвичайно складна задача.

"Керівники не можуть знайти педагогів, якиб могли працювати навіть хотіли працювати з такими дітьми. Коли зараз звертаються батьки, яких діти мають розумові порушення наші керівники просто губляться. У педагогів виникають труднощі як реагувати на поведінку таких діток, інколи", - говорить Галина Бугера, головний спеціаліст управління освіт.

У районному управління освіти нам пояснили, що керівники шкіл ще не звикли до терміну "інклюзія" і поява особливої дитини їх просто лякає. Адже матеріальну базу і методичні рекомендації для такої новації в Україні лише почали створювати. Щодо Насті Бойко, нам пообіцяли, що дівчинка, яка зараз вчиться в інтернаті, обов'язково сяде за парту у звичайній школі. Щоправда, наступного навчального року.