Боротьба з туберкульозом є питанням нацiональної безпеки. Але ... коштів на це немає [ Редагувати ]

24 березня в Українi вiдзначатимуть День боротьби з туберкульозом. Чи не найбiльше цiєї дати чекають у Херсонi, де вже котрий рiк ламають голову над тим, де знайти кошти на забезпечення потреб мiського протитуберкульозного диспансеру. Навiть попри те, що два роки тому, ухвалюючи вiдповiдну державну програму, боротьбу з цим захворюванням назвали питанням нацiональної безпеки України.

Це мiсце херсонцi називають межею мiж здоров'ям та хворобою. Вона проходить в самiсiнькому центрi. Найцiкавiше, що якихось декiлька сантиметрiв цегли роздiляють державне телебачення і колонiю, в якiй вiдбувають покарання хворi на туберкульоз.

Згiдно з офiцiйними даними, таких в'язнів в областi 3 з половиною тисячi. Плюс близько 6 тисяч хворих на туберкульоз вiдкритої форми серед мiсцевого населення. I хоча медики констатують, що за останнє десятирiччя вперше вдалося стабiлiзувати ситуацiю, вiд страшної статистики не втечеш - кожен шiстдесятий мешканець обласного центру перебуває на облiку в протитуберкульозному диспансерi.

У будинку, що був зведений ще за царя, розмiщувалися свого часу i монастир, i райком партiї. У шiстдесятi роки його вiддали пiд заклад по боротьбi з туберкульозом. Тодi ж тут з'явилася найсучаснiша апаратура.

Юрiй Iщук, завідуючий вiддiленням мiського протитуберкульозного диспансеру: "Самое последнее приобретение рентген-аппарата - это было 30 лет назад. Даже есть у нас приставка Овощникова - это 1951 год".

У п'ятдесяті молодого тодi фтизiатра Юрiя Гнатовича Iщука були ще сили та бажання боротися i з туберкульозом, i з чиновниками, якi заважали працювати. Зараз лiтнiй доктор майже зi сльозами на очах каже, що здоров'я вже нема, а досвiд передавати нiкому. На 250 гривень - а саме така зарплатня у молодого спецiалiста - нiхто не йде. До того ж, бiльшiсть пацiєнтiв фтизiатрiв - соцiально небезпечнi хворi. Тож i не дивно, що середнiй вiк лiкарiв у тубдиспансерах - 65 рокiв.

Утiм, "стара" школа працює на совiсть. Останнi мiсяцi - навiть без зарплати i необхiдних для лiкування препаратiв та обладнання.

Юрiй Iщук, завідуючий вiддiленням мiського протитуберкульозного диспансеру: "Буквально неделю назад кончился даже проявитель. Пленку - мы можем сказать, иди купи, а мы сделаем тебе снимок - но не в чем даже проявить! И я обращался в облтубдиспансер, дайте хотя бы взаймы - нет, не можем, у самих нет".

А все почалося з того, що на Херсонщинi стали шукати - хто ж має утримувати диспансер. Керiвники областi, якi робили це ще минулого року, вирiшили: це - клопiт мiської влади.

Володимир Бурятинський, головний лiкар обласного протитуберкульозного диспансеру: "Таким чином склалася ситуація, що місто не відповідає за того хворого, який живе на його території, якійсь вулиці- все це покладено на спеціалістів обласного бюджету, які працюють в обласному стаціонарі. Треба його приблизити до міста, щоб місто знало - де і в якому районі що робиться".

Так i зробили. Депутати ухвалили на сесiї рiшення передати заклад, а ось про кошти, необхiднi для медикiв, забули. Як i про обiцянки, що їх управлiння охорони здоров'я давало лiкарям. Хоча на паперi усе, начебто, гаразд.

Микола Гайдученко, начальник управлiння охорони здоров'я херсонського мiськвиконкому: "По програмі боротьби з туберкульозом у 2003 році в нас було заплановано по місту 32,5 тисячі. Але в зв'язку з тим, що бюджет було перевищено, завдяки підтримці міського голови, він склав 60 тисяч гривень, що складає 156% від плану. В цьому році передбачено більше 30 тисяч гривень на підтримку програми боротьби з туберкульозом".

Але саме таку картину можна бачити у мiськдиспансерi щодня. Порушуючи усi санiтарнi норми, лiкарi приймають по кiлька хворих нараз. А що вдiєш! Керiвник дитячого вiддiлення добре розумiє - питання нового примiщення отак вiдразу не вирiшити. Але бодай на якусь прибудову мiська влада могла б знайти грошi. Утiм, добре вже й те, що для обстеження й лiкування малюкiв кошти надходять безперебiйно. Завдяки цьому вдалося знизити рiвень захворювання на туберкульоз серед дiтей. Щодо дорослих - ситуацiя дещо iнша. Згiдно з нацiональною програмою, так званi протитуберкульознi препарати першого ступеня пацiєнти одержують безкоштовно. Але.

Володимир Бурятинський, головний лiкар обласного протитуберкульозного диспансеру: "Наші препарати токсичні. Треба лікування таке, щоб прикрити печінку. Треба вітамінний комплекс".

Тобто, хворi так чи iнакше самi мусять шукати кошти, принаймнi, на вiтамiни. Крiм того, дуже важливе i повноцiнне харчування. На жаль, нi обласний, нi мiсцевий бюджети цього не враховують.

Володимир Бурятинський, головний лiкар обласного протитуберкульозного диспансеру: "По харчуванню ми маємо постанову Кабінету міністрів - це не менше 9 гривень 40 копійок. Але ми в цьому році будемо кормити хворих на 4 гривні. Але раніше було на 2,50. Якщо на терези покласти фінанси на лікування і фінанси на профілактику - вони не зійдуться. Тому що лікування туберкульозу - дуже фінансово затратне, а по-друге не завжди ми маємо гарний результат".

На медицину завжди потрiбнi великi грошi. Державнi проблеми лiкарi розумiють. Але розумiють i те, що необхiдно визначитися з прiоритетами.

Туберкульоз є найпоширенішою хворобою, яка забирає життів більше, ніж всі інфекційні захворювання разом узяті. Згідно даних Міністерства охорони здоров'я, щорічно від туберкульозу вмирає 7,5 тисячі людей.

Держава визнала, що боротьба з туберкульозом є питанням нацiональної безпеки. Проте зараз на мiсцевi бюджети покладено фiнансування 20 рiзних програм. I якщо неможливо наздогнати одразу двох зайцiв, що вже казати про десятки.