На фронті українські військові відвідали багатодітну сім'ю [ Редагувати ]

У прифронтовій зоні, де ледь не щодня лунають обстріли - досі живуть сім'ї з дітьми. До однієї з таких родин із селища Зайцевого навідалась наша знімальна група.

Вчора кидали ПОМ, дистанційно закидували міни і якщо я не помиляюся АГС був.

Отаке тут життя-буття, кажуть бійці. Ані дня без ворожих обстрілів. Зруйновані будинки. Навколо жахи війни. Це селище Зайцеве. Стрілянина і вибухи тут буденна реальність.

Ось ця дорога веде до школи селища Зайцеве. До неї звідси буквально кількасот метрів, втім нині там закріпився ворог. І діткам, які ще залишилися тут, на підконтрольній території, доводиться долати непростий шлях, з кількома пересадками і їхати по лінії вогню за двадцять п'ять кілометрів до навчального закладу.

У частині селища, яку контролюють українські військові, і досі мешкає родина з малечею. До них прямують армійці із гостинцями з нагоди Дня захисту дітей.

Діанці дев'ять років, Глібові - сім, а наймолодшому - Герману - нещодавно виповнилося п'ять. Восьмирічний Дмитрик - сусідська дитина. Катерина - багатодітна мати-одиначка. Батька в малюків немає. Поїхав. Подалі від війни. Жінка каже: витримати таке не кожному до снаги.

Катерина Шумин, жителька Зайцевого:

Диане было полтора года, а Глеба я только родила, ему было три месяца, когда нас российские войска бомбили, когда истребители зашли в нашу сторону их три штуки было.

Стіни оселі посічені осколками. Під час обстрілів Катерина з дітьми ховається в будинку подалі від вікон.

Катерина Шумин, жителька Зайцевого:

Ударило вот тут в конце огорода, и впереди моего дома новые две дырки есть, приходи били. Они уже этого не боятся, я только говорю им постоянно только одно говорю, игрушки военние, которие валяються не поднимайте и обходите их стороной.

До війни Катерина торгувала одягом на ринку в Бахмуті. У 2010 купила будинок тут. Кілька разів виїжджала на мирну територію. Та в моменти хиткої тиші жінка знову повертається до Зайцевого. Тут обробляє невеличкий город. Тримає поросят.

Старша Діанка вже закінчила другий клас, Гліб - перший. Дітей із селища вивозить і привозить спеціальний бус. А в порівняно безпечній зоні забирає шкільний автобус. Щодня в обидва боки - півсотня кілометрів.

Ми вивчаємо англійську мову. Так, а ще українську, да і математику.

Катерина згодна: жити з дітьми тут не можна. Але й куди бігти - не знає. Придбати житло на мирній території - їй не по кишені. Має на дітей - вісім тисяч на місяць.

Когда нет денег ти никому не нужен.

Тому поки що все лишається, як є. Катерина з малечею живе в прифронтовому селищі. Плекає надію, що війна скоро відступить. І дякує своїм захисникам.

Катерина Шумин, жителька Зайцевого:

Они с нами и тушат пожары и спасают людей из пожаров! Герман заболел и у него была температура сорок. Я вызываю скорую, а она не едет сюда. Спасибо, что есть военные. Я их позвала, они пришли, ребенку укололи укол и он выжил.