Вручатимуть "Оскара": чи отримає "Будинок зі скалок" заповітну статуетку? [ Редагувати ]
У Лос-Анджелесі сьогодні вручать головну кінопремію світу - статуетки "Оскар". І цього року серед номінантів - стрічка про Україну - "Будинок зі скалок". Історія, знята у Лисичанську, про долі маленьких сиріт. Що це за картина? І хто, окрім знімальної групи, несподівано прилетів на церемонію? Всі деталі з'ясував наш спецкор у Сполучених штатах Дмитро Анопченко.
Коли серед пасажирів, які на "оскарівському тижні" прибували до Лос-Анджелесу із-за кордону, папараці вишукували зірок, ніхто з них точно не звернув уваги на двох скромних пані - Маргариту Бурлуцьку та Ольгу Тронову. Вони у Штатах, а може, і в загалі за кордоном - уперше! А тепер на них чекає Голлівудський бульвар, багато інтерв'ю і ще більше вражень… Бо в момент нагородження вони будуть в залі. Адже без них не було б фільму, який може принести Україні "Оскара" - "Будинок зі скалок".
Маргарита та Ольга - виховательки Лисичанського центру соціально-психологічної допомоги. Притулку, де знімався фільм. Його герої - і діти, і вихователі. Фільм знімали три роки. Зібрали 250 годин (!) матеріалу. І все тому, що не було якогось чіткого сценарію, коли хтось мав грати ролі. Головне почалось, коли діти перестали звертати увагу на камеру. Вони просто живуть, плачуть, чекають батьків… І бояться війни.
Сімон Леренґ Вільмонт, режисер фільму:
Знімати фільм було складно. Але за винятком жахливого випадку, коли у нашу машину потрапили п'ять уламків від гранати, війна не настільки сильно вплинула на нашу роботу. Так, ми постійно чули вибухи - на відстані; на момент зйомок фронт був у двадцяти кілометрах.
Данець Сімон Леренґ Вільмонт дуже добре знає і розуміє Україну - він знімав там свою попередню стрічку, "Віддалений гавкіт собак", що була у шорт-листі номінантів на "Оскар" у 2019-му. Але цей час у Лисичанську був зовсім іншим. Бо місто під час знімання було вже прифронтовим. Бо історії, які він чув, розривали серце - і не відсторонитися, не залишитися беземоційним спостерігачем, як вимагає професія.
Сімон Леренґ Вільмонт, режисер фільму:
Я сам батько двох дітей такого ж приблизно віку, як і багато героїв цього фільму. І як батько… Деякі ситуації, через які доводиться страждати дітям, яких ми знімали у цьому фільмі, настільки зворушили мене… Такого не було у моїх попередніх фільмах. Жодна дитина не має такого переживати! Було неймовірно важко бачити душевні страждання і біль, через який доводиться пройти цим дітям.
Тому і фільм вийшов непростим, навіть важким. Британська Guardian назвала його "екстраординарною стрічкою про вразливих українських дітей". Американська New York Times написала, що це "наче карколомний гобелен, що світиться співчуттям". І для України цей фільм важливий ще і тому, що про долі людей, про несправедливість і біль, які переживає зараз кожен, кого торкнулася ця війна, його глядачі по всьому світу дізнаватимуться тепер не лише з новин.
Бо Лисичанськ - де знімалася "документалка" зараз розбитий, розбомблений, окупований. Дітей, яких фільмували для стрічки, незадовго до цього вдалося евакуювати до Львова, частину - навіть до Австрії. Але війна щодня лише збільшує кількість сиріт, через долі яких Сімон хотів показати - як це страшно, коли малюки лишаються без батьків.
Сімон Леренґ Вільмонт, режисер фільму:
Це жахливо. Те, що відбувається весь цей рік. Я вважаю несправедливою і безглуздою війну, яку путін почав проти України. Я просто не розумію цього! І це жахливо, що стільки молодих людей віддали своє життя, захищаючи країну. А найбільше мене турбує… Що коли ми починали знімати цей фільм, то він мав бути про наслідки, які війна має для дітей на Сході. Але зараз війна охопила більшу частину території Вашої країни.
Коли стрічка закінчується, і йдуть фінальні титри - вона залишає емоційний слід. І навіть якщо фронт далеко, в іншій півкулі, вже не можна бути байдужим до того, що відбувається в Україні. А отже - і не підтримувати. І саме у цьому - найбільша місія фільму, розповідає другий режисер та лінійний продюсер стрічки Азад Сафаров.
Азад Сафаров, український режисер, лінійний продюсер фільму:
Ми зараз використовуємо цю платформу, "Оскар" для того, щоб привернути якомога більше уваги до України, до російської війни проти України. Але ми також розуміємо, що якщо нам вдасться виграти, чи це буде крутий подарунок для України і для українців у ці важкі часи.
Один із чотирьох конкурентів у номінації - гучний фільм, "Навальний".
Зачем вы хотели меня убить?
Стрічка із великими грошима на піар та рекламу. З гучною політичною темою, коли - як написали автори "Будинку зі скалок" - "більшість знову готова обдуритись і свято повірити у "Навального"" - і у фільм, і у персонажа. Наша ж стрічка - практично без бюджету і точно без грошей на піар; коли підтримки - навпаки, просять по всьому світу, і не для себе.
Азад Сафаров, український режисер, лінійний продюсер фільму:
На зовнішню аудиторію ми хочемо донести, що війна росії проти України в першу чергу зачіпає дітей. Діти страждають через російську агресію, діти страждають через розв'язану росією війну. І цей фільм став зараз інструментом, який буде показаний в усіх університетах Америки, показувати в кінотеатрах, показувати також через промокампанії самого "Оскару".
Стрічку зголосився взяти на показ PBS - один з найавторитетніших мовників Америки, його розмістять у себе iTunes та "Амазон". І байдуже, як проголосують кіноакадеміки, якщо хтось і заслуговує на "Оскара" - так це діти і вихователі з Лисичанська, - каже режисер. Бо саме вони гідні і номінації, і статуетки.
І вже зараз є ще одна нагорода. Мабуть, навіть важливіша, ніж всесвітньо відома статуетка. Головний герой фільму, Коля, завдяки участі у зйомках… знайшов родину. Під час одного з перших показів в Україні, один з глядачів вирішив всиновити хлопця.
Ну а рішення журі оголосять в ніч з 12-го на 13-те березня.