Кримінальне виховання. Третя серія [ Редагувати ]
У 1989 роцi у Закарпатськiй областi родиною Маїк був створений один iз перших в Українi дитячий будинок сiмейного типу. Маючи своїх трьох дочок, Надiя Василiвна та Петро Григорович за чотирнадцять рокiв взяли на виховання бiльше десяти покинутих дiтей. Для них це обернулося гучною кримiнальною справою.
Батькiв-вихователiв звинувачують у знущаннi над дiтьми i сексуальних домаганнях.
Суд визнав покази дiтей достовiрними та об'єктивними i винiс вирок - Маїка Петра Григоровича визнати винним i позбавити волi на строк до чотирьох рокiв
Юрій Сегедiй: "Винашувалися новi методи виховання, антипедагогiчнi методи".
Досьє
Юрiй Сегедiй - начальник слiдчого вiддiлення УМВС України в Закарпатськiй областi, пiдполковник мiлiцiї.
Юрій Сегедiй: "Скажiмо, припiкання рук сигаретами, припiкання рук над полум'ям газової плити, топлення дiтей у наповненiй водою ваннiй. Матерiали кримiнальної справи. Так, на руку ставив сигарету i припалював так, що є знак".
Адвокат: "Я могу сказать, это мое личное мнение, прежде, чем эти показания были зафиксированы, дети, конечно, были обработаны".
Досьє
Михайло Талабiшка - адвокат Петра Маїка.
Адвокат: "Дети, которые поступали в эту семью, прежде всего никто не проводил экспертизы в отношении того, есть ли на теле какие-либо повреждения в виде рубцов до поступления или нет".
Вчителька хімії: "Там вообще какая-то преступная криминальная группировка была, чуть ли не торговля детьми".
Досьє
Вiра Пшенiчкiна - вчитель хімії.
Вчителька хімії: "Ни один из этих детей, десяти детей, никто не закончил даже средней школы. То есть, они либо уходили после 8, 9 класса со школы и не возвращались, либо же эти дети просто убегали.
Юрій Сегедiй: "А сексуальне знущання - це бiльше до дiвчат, особливо постраждала дiвчина по iменi: iнколи бувало таке, що ноч'ю будив її, в 2-3 години, заводив у ванну i там робив, показував свiй половий член i iншi такi сексуальнi домагання були".
Матерiали кримiнальної справи. Якщо я вiдмовлялася робити, що просив Маїк П.Г., то вiн занурював мене у наповнену водою ванну. Я кричала i вiн вiдпускав мене.
Надiя: "Да, да".
Досьє
Надiя Маїк - мати-вихователь дитячого будинку сiмейного типу в мiстi Чоп.
Надiя Маїк: "Ну, як ви думаєте, бути в хатi i нiхто не чує, нi одна людина, нi одна жива душа. i в мене безсоння було, як раз в цей перiод".
Про який саме перiод говорить Надiя, якщо вона заперечує всi покази дiтей i стверджує, що не розумiє, про що йдеться? Можливо, жiнка просто обмовилася. А може, вона чудово все розумiє i просто намагається захистити свого чоловiка, якого надто кохає?
Суд визнав покази дiтей достовiрними та об'єктивними i винiс вирок - Маїка Петра Григоровича визнати винним i позбавити волi на строк до чотирьох рокiв, стосовно Маїк Надiї Василiвни застосувати амнiстiю.
Post Scriptum
Пiсля того, як дiтей забрали з сiмейного будинку Маїк, вони деякий час перебували в притулку для неповнолiтнiх неподалiк вiд Ужгорода, поки не потрапили в ПеречИнську школу-iнтернат.
Василь Коба: "У школу-iнтернат поступають дiти iз якимись психiчними травмами".
Досьє
Василь Коба - директор Перечинської школи-iнтернату. Знає родину Маїкiв i вважає, що виннi обидвi сторони конфлiкту.
Василь Коба: "Випадок, який стався у лютому мiсяцi 2003 року, коли у школу повернулися дiти, якi перебували у будинку сiмейного типу у мiстi Чоп у сiм'ї Маїкiв це особливий випадок. За 15 рокiв майже мого керiвництва Перечинською школою-iнтернатом це був перший випадок, коли дiти iз сiм'ї, iз будинку сiмейного типу повернулися у школу-iнтернат. Тривалий час iз дiтьми працювали психологи. Дiти виявилися надзвичайно складними".
Тетяна Скрип: "Вначале дети были, конечно, не из самых лучших детей".
Досьє
Тетяна Скрип - практичний психолог Перечинської школи-iнтернат. Умiє знайти пiдхiд до кожної дитини, тому вихованцi школи її дуже люблять.
Тетяна Скрип: "Младшие дети - мальчики, скажем, вели себя достаточно замкнуто, и нам пришлось с ними долго работать для того, чтобы дети почувствовали, что они именно в той среде, в которой им будет легче. Оля - достаточно с таким сложным характером девочка, достаточно своенравная такая была девочка. Но знаете, когда вот был сам процесс, я с ними была, представляла их интересы на суде, она меня спросила, или я сяду возле нее, когда она будет давать показания. Когда она давала показания, она держала меня за руку, достаточно крепко, чтобы она чувствовала, что есть какая-то поддержка с моей стороны, во всяком случае, так казалось мне".
Результати спецiальних тестiв засвiдчили, що дiти надзвичайно замкнутi, невпевненi в собi. В їх поведiнцi домiнує тривожнiсть, небажання iти на контакт iз оточуючими. Самооцiнка у великiй мiрi залежить вiд чужої думки. Бiльш того, по окремим фрагментам дитячих малюнкiв психологи виявили присутнiсть почуття власної нiкчемностi.
Тетяна Скрип: "Допустим, там такая была методика: они должны были нарисовать животного, фантастического животного, и подписать этот рисунок. Этот тест делается для того, чтобы определить, как человек себя чувствует в данный момент. Допустим, Оля нарисовала такое достаточно чудовищное животное и подписала это "черт". Вот это уже о чем-то говорит - что ребенок все-таки воспринимает мир в красивых, положительных тонах. Потом у них все такие черные тона, серые, коричневые, это уже говорит о неблагополучии. Потому что у детей этот внутренний мир, он был извращенным немного. Потом, когда тесты делали позже, это корректировалось, это было по-другому, они представляли точно то же. С мальчиками было немного тяжелее в том плане, что они были замкнутые. Сережа был более такой спокойный, а Миша - достаточно такой ребенок, что он даже с детьми не хотел общаться, в классе, со своими сверстниками, он просто сидел тихонько в уголке и так не хотел ни со взрослыми, ни с детьми разговаривать. Дiвчата ж навпаки - намагалися все розказати, вони хотiли, щоб їх почули, щоб їх вислухали i допомогли".
Тетяна Скрип: "Вы знаете, я их немножко подвела к тому, чтобы они всех нюансов не рассказывали детям. Я им говорю: понимаете, дети есть разные, они к вам относятся хорошо, но все равно, если они вас будут спрашивать, вы старайтесь рассказать какие-то положительные моменты, мы их так постепенно к этому подводили, чтобы потом не было лишних нюансов".
Василь Коба: "З перших днiв приходу Ольги : вiдчувалося, що це є особистiсть, яка хотiла себе проявити. Вона хотiла бути лiдером i просто лiдером вона у цей час прявляла себе, можна сказати, з негативної сторони. Це такi неадекватнi поступки її були, неслухнянiсть, непокора, але пiсля того, пiсля майже року перебування у школi вiдчулося, що вiдбулися дуже позитивнi змiни в поведiнцi Олi. Це талановита дитина, яка може прекрасно вчитися, прекрасно спiвати, яка приймає участь активну у всiх масових мiроприємствах школи".
А чи згадує Оля зараз про життя у родинi Маїкiв? Чи спiлкується вона зi своїми братами i сестрами по сiмейному будинку?
Розмова психолога i Олi:
- Ви з ними зустрiчаєтеся?
- Так, почти кожну недiлю.
- Вони приїжджають сюди?
- Так.
- Про що вони тобi розповiдають? Ви вспоминаєте, як було в Чопi, скажем?
- Коли як, деколи можемо вспомнити, деколi взагалi про це не вспоминаємо.
- Ви стараєтесь не говорити на ту тему, не вспоминати?
- Ну, чисто хороше вспоминаємо.
Ще двi вихованки Чопського сiмейного будинку зараз навчаються в iншому мiстi. Про роки, проведенi у родинi Маїкiв, вони говорити не хочуть. Надто важко i неприємно. А от про своє нове життя поговорити не вiдмовилися.
Валя: "Мы приехали, ну как, нас этот, перечинский директор - Васыль Федоровыч, отправил сюда".
Досьє
Валя - вихованка дитячого сiмейного будинку в мiстi Чоп. Навчається в училищi на кухара. Зiзнається, що людям бiльше не довiряє.
Валя: "Мы приехали, нам дали комнату, дали комнату нам, потом сказали нам, где мы тут будем кушать, потом дали нам тетрадки, такое, стипендию. Так на стипендию тут и живем, сейчас нам повысили стипендию, тогда было 34 гривны, в том году, а в этом году уже 110 гривен. Нам щас легче, короче, дали деньги на одежду, по 300 гривен на сезон, ну нормально. Мы всем довольны".
Мар'яна: "В iнтернатi, ну, всi нормально ся ставили, один що директор Мар'яна - вихованка дитячого будинку сiмейного типу в мiстi Чоп. Зараз навчається в медучилищi. В подальшому планує знайти собi хорошого чоловiка. Ну, як то є проблема - дiти пiшли, написали всiм, то в Ужгородi вже всi iз Сiм'ї та молодi поприєзжали, шумно дiти пiшли, а Децик заявив, що ти пiшла аж штукатурка ся посипала з потолка, хлопнула так двер'ю. Я кажу "то я ж не одна така була з дiтей, шо от так от пiшли".
Валя: "Там Оля осталась, что жила со мной в семье, ну мы по жизни, я приеду, мы переписываемся. Там еще двое малых со мной были - Мишка и Сережка, тоже на Новый год я приехала, мы сразу собрались вместе, пообщались. Ну им там легче, потому что у них там есть брат родной, у Миши и Сережи, они с ним общаются уже все, они не такие уже замкнутые как были, такие уже разговорчивые, ну нормальные. С Марьяной мы не подруги, с этой, что тут учится, я ее не уважаю, просто я ее не уважаю вообще. Мы много раз дрались, вот наш разговор кончается кулаками".
Психолог: "Не лучшие дети попались той семье, скажем так, очень много было проблем. Ну, вот, скажем, они не были приучены, вот у нас тут в 9 часов отбой, а Оля могла после 9 уйти, пойти на дискотеку в Перечин, скажем. Другие дети себе такого, ну если хотят, у нас такого не принято, потому что порядок есть порядок и дети спрашивают разрешения хотя бы. Она огрызалась временами, с ней разговариваешь, а она "а шо именно я, а шо я самая нехорошая в этой школе", в таком смысле чувствовала, что мы к ней придираемся как-то, я считаю, что это не было придирством каким-то, просто, наверное, они не были к этому приучены".
Зараз, говорять вихователi i директор школи-iнтерната, Оля стала бiльш дисциплiнованою. iнколи її навiть ставлять за приклад перед iншими вихованцями. Найбiльше вона любить спiвати.
Психолог i Оля:
- Ким ти хочеш стати?
- Я хочу стати або медсестрою, або спiвачкою.
- Ти поки що не вирiшила, да? Ну, а в школi чим тобi подобається займатися?
- Ну люблю спiвати, ходити на гуртки.
- А якi от у тебе плани на будуще? От, ти пiдеш куда-то учитися.
- Мрiю знайти свою другу половинку i добре прожити все остальне своє життя.
- А якийсь мальчик є в тебе?
- Тепер нет,ну в 9 класi я не хочу мати хлопцiв, я хочу взятися за навчання.
- А сама-сама яка в тебе завiтна мрiя?
- Даже не знаю. Добре вчитися i поступити все ж таки, нiколи не здаватися.
Валя: "Хочу иметь мужа на 5 лет старшего, ну, опытного. Хочу девочку, наверное. Девочку хочу. Я хочу, чтоб я все знала о своем ребенке. О своем ребенке, о своем муже, не знаю, я вообще-то не доверяю никому, пацанам, не знаю. Его зовут Ваня, мы встречаемся уже четвертый месяц. Очень хорошо относится, очень хорошо. Ну, он от меня на год старше, он очень хорошо ко мне обращается, говорит, что любит меня, но я не знаю, я все равно ему не доверяю".
Мар'яна: "Те, що я хочу вкласти в свою дитину все, що в мене не вклали i не прийомнi, i не рiднi. Ту же любов материнську, ту же ласку, ту же нiжнiсть, шо я не вiдчула".
Хлопчикам-близнюкам Сергiйку та Михайлику вже 12. Найбiльше їхнє захоплення - малювання. Тому, щоб з'ясувати, як зараз почувають себе дiти, психолог попросила Мiшу та Сергiйка зобразити мiфiчну iстоту.
Психолог: "Это рисунок Сережи, он нарисовал дракона, который хочет съесть птичку маленькую, видите? Но, тем не менее, краски такие яркие, что все-таки есть какая-то надежда на то, что у ребенка все, что психика ребенка восстанавливается, что все будет хорошо. Какая-то надежда есть потому что домик, он, видите, веселый, он даже припрыгивает, танцующий домик такой получился у Сережи, загадочный. Такие веселые черты показаны, не зло изображено на рисунке. Дракон, хотя в тот же момент он хочет съесть эту птичку, потому что он голодный, и как Сережа говорит, он на обед хочет, типа, хочет ее скушать, получается так. Но Миша нарисовал дракона более таким грозным, он хочет уничтожить дом, но все-таки есть какая-то надежда, что мальчик несет воду и он спасет этот дом".
Директор: дирекцiя школи вирiшила у лiтнiй перiод 2004 року вiдправити їх на вiдпочинок у сiм'ї в Голандiї. +05:58:28 попавши у сiм'ю в Голандiї на перших порах дiти вiдчувалим себе, вiдчували боязнь спiлкування iз дорослими членами сiм'ї. Якщо ще з дiтьми, якi проживали в цих сiм'ях, вони нормально спiлкувалися, прекрасно себе вiдчували, то iз старшими, iз батьком, вони називали матiр'ю, проявлявся страх i скритiсть, замкнутiсть у спiлкуваннi. +05:59:44 Так, прийшлося значить iз тiєї сiм'ї його забрати, тому що якийсь незрозумiлий страх, незрозумiла поведiнка. Наприклад, я зробив такi висновки, що все-таки вiн переживши напевно оту страх в попереднiй сiм'ї вiдчувалося в його поведiнцi iменно попереднє життя. i уже напротязi того перiоду, коли вiн 1,5 мiсяцi перебував у другiй сiм'ї, зовсiм змiнилася його поведiнка, значить вiн став бiльш спiлкуватися з дiтками, став набагато бiльш вiдкритим для спiлкування.
Оглядаючись назад, надзвичайно важко зробити висновки, хто ж все-таки винний у тому, що покинутих дiтей знову зрадили. Дiти мовчать. Дорослi говорять замiсть них.
Галина Цар: "З хорошої сiм'ї дитина не втiче, правда?"
Досьє
Галина Цар - директор середньої загальноосвiтньої школи номер1 у мiстi Чоп.
Галина Цар: "Та менi й в голову таке не стукало, що менi потрiбно щось там якiсь думки за будинок, я думала собi, як тим дiтям допомогти".
Вiра Пшенiчкiна: "Близнецы, эти мальчики, мы когда их видели, они были голубого цвета, они были худенькие, маленькие, вот такое несчатье".
Досьє
Вiра Пшенiчкiна - вчитель хімії.
Віра Пшенічкіна: "И это возмутительно и слава Богу, что этому пришел конец, потому что когда я видела М., во-1, девочка поправилась, девочка похорошела, выглядела хорошо Марьяна".
Надiя Маїк: "I дiти пiшли на поводу у Мар'яни".
Досьє
Надiя Маїк - мати-вихователь дитячого будинку сiмейного типу в мiстi Чоп.
Надія Маїк: "I вчителi були в тому зацiкавленi, тому що потiм я чула таку фразу, що на 5, вибачте, дебiлiв стало менше в школі".
Юрiй Сегедiй: "Вони все заперечували те, що добуто показами слiдства i якi дiти давали покази".
Досьє
Юрiй Сегедiй - начальник слiдчого вiддiлення УМВС України у Закарпатськiй областi, пiдполковник мiлiцiї.
Юрiй Сегедiй: "Але дiти самi вони кажуть, що даже така поведiнка як спiвати у квартирi, i за це могло бути покарання, тому що їм не дозволялося спiвати у квартирi".
Михайло Талабiшка: "Речь идет о том, что послужило, видимо, и причина".
Михайло Талабiшка - адвокат Петра Маїка.
Михайло Талабiшка: "По словам семейства Маик, насколько мне известно, речь идет о том, что до того, как было возбуждено уголовное дело, несколько раз к ним подходили, расспрашивали о квартире, которую они получили пятикомнатная".
Олена: "Она, сама того, просто, не зная, она думала, что она делала все для себя хорошо".
Олена - одна з перших вихованок родини Маїкiв.
Олена: "Вот, что это для других хорошо, она не подумала о последствиях, она была орудием, инициатором были директор школы чопской".
Чи виннi батьки-вихователi чи на рiшення дiтей вплинув хтось зi сторони? Чи мали право чиновники, якi давали дозвiл на створення цього дитячого будинку вiддати дiтей в руки людей без педагогiчної освiти? Але очевидно, що нiхто вiд того не виграв - зруйнована сiм'я, дiти втратили довiру до дорослих. Звинувачувати когось вже надто пізно.
