Українські миротворці готуються до відправки в Ірак [ Редагувати ]

Вiдставка мiнiстра не вирiшить усiх проблем армiї. I не буде помилкою стверджувати, що бiльшiсть вiйськових iз честю виконують свiй обов'язок. I не лише на батькiвщинi - але й далеко за її межами - у гарячих точках. До їхнього перелiку невдовзi додастся ще одна - Iрак. З українськими саперами, що готуються до вiдрядження на Середнiй Схiд, спiлкувався наш кореспондент.

Його прадiд, Федiр Мангура, загинув у часи Громадянської. Дiд Микола - пiшов на фронт зовсiм хлопчиною - одразу пiсля випускного вечора у школi. Бив фашиста пiд Одесою, дiйшов до Берлiна, повернувся з купою медалей, але на милицях. Дядька Вiтю, батькового брата повернули додому з Афганiстану у цинковiй трунi.

Вiйни рiзних часiв та рiзних народiв прошили кулями сiмейний архiв фотографiї, листи та долi.

Але якась невiдома сила в усi часи тягне хлопцiв на вiйну. Якщо сама вiйна не знаходить чоловiкiв удома, вони шукають пригод на чужих вiйнах.

Микола Мангура твердо вирiшив поїхати до Іраку. Незважаючи на вмовляння матерi та серйозні побоювання жiнки. Зi шляхетною мiсiєю - в Іраку вiн вiдновлюватиме зруйнованi вiйною будинки, школи, лiкарнi.

Єфрейторовi Мангурi 24 роки. Вiн уважає, що настав час для справжнiх випробувань та перевiрки характеру. В Іраку буде небезпечно. Хоча командири називають країну поствоєнною, але попереджають, що служити доведеться в умовах, наближених до бойових.

Микола Мангура, єфрейтор: "Нас постоянно настраивают, что вы должны выполнять указания командиров - не лезь туда, куда вас не просят, как говорят командиры -так и делайте".

Дванадцять молодих та вiдважних, що обрали професiю сапера, вирушать до Іраку лише за умови, якщо здадуть iспити. Люди, що їх готуватимуть не лише теоретики.

Вадим Ковальський, начальник iнженерних вiйськ: "Сьогоднi багато працює офiцерiв-вiдставникiв, якi пiшли вже, але мають багатий досвiд ще з радянських часiв - Афганiстана, Африки, Єгипта".

У центрi розмiнування в Кам'янцi-Подiльському хлопцi пройдуть мiнну пiдготовку разом iз групою, що всерединi липня поїде з ротацiєю звiльнювати вiд сотень тисяч мiн землю Пiвденного Лiвану. Пiсля численних скорочень, яких зазнав ліванський контингент вимоги до саперiв значно зросли. Адже навiть у поствоєнних країнах кожен крок - пов'язаний iз величезним ризиком.

Андрiй Знак, командир батальйону (Лiван): "Сегодня надо проделать проход, чтобы вытянуть араба с минного поля, завтра машина свалилась на минное поле, послезавтра мину-сюрприз снимать".

За даними миротворцiв, iз 2000-го року вiд вибухiв мiн тiльки на прикордонних територiях постраждало понад сто людей. Але розмiнування в пiвденному Лiванi набуло полiтичного характеру, оскiльки всi дороги у країнi мають стратегiчне значення.

Хтозна, яким чином склалася б ситуацiя у цьому гiрському районi, якби сапери вчасно не помiтили, що мiни заклали за так званою афганською системою.

Вiктор Бабак, заступник командира з розмiнування: "Здесь можно ожидать всего. Обстановка в этом ущелье очень сложная. И велика смертность среди местных жителей".

Спецiалiсти стверджують - щоб повнiстю розмiнувати Лiванськi землi, потрiбно приблизно п'ятдесят рокiв.

Але й вдома - для саперів роботи вистачить на багато років. Вiд часiв Великої Вiтчизняної минуло вже понад пiвстолiтя. Та досi вiйна нагадує про себе, коли у різних куточках України знаходять боєприпаси, що не встигли вибухнути.