Батько-одинак [ Редагувати ]
С.м.т. Торчин - 390 км. вiд Києва
Як то кажуть, бiда одна не ходить. От i в родинi Соколовських: спочатку помер один iз молодших синiв. А трохи згодом пiшла з життя мати. На плечах Василя Соколовського залишилося велике господарство та ще дев'ятеро власних дiтей.
Василь Соколовський, батько 9 дiтей: "Я остался один с 9 детьми. Я даже с работы в декретный отпуск не пошел. Я справлялся".
Йому допомагали багато людей. Але найбiльше - родичi, якi в найскладнiший час не вiдвернулися вiд Василя.
Василь Соколовський, батько 9 дiтей: "А больше мне помогла моя семья. Меня не оставили в стороне".
Тому вiн i не склав рук. Проте, як каже сам Василь, у той час, коли сталася трагедiя, був мороз, який посилився не тiльки на дворI оселi, але i в душах його дiтей.
Василь Соколовський, батько 9 дiтей: "Я старался им маму заменить, создать такие условия, чтобы они не почувствовали, что у них матери нет. Мне кажется, что они нормально все восприняли. Я им ни в чем не отказываю".
Попри всю свою ощадливiсть Василь спочатку насилу зводив кiнцi з кiнцями. Це - село. А на селi виживає той, хто сам себе забезпечить харчами. А кому є що продати, той може стати заможним селянином. Та все це не про нього. Вiн працює в Луцьку. Тому часу на ведення власного господарства не вистачає - треба заробляти грошi й годувати сiм'ю. Без корови - кажуть у селi - дiтей як слiд не нагодуєш. Себто, так, як належить за людськими канонами. А вiд них не можна вiдступати нi на крок. Адже на здоров'я дiтей впливає навiть такий, здавалося б, дрiб'язок, як щоденне вживання свiжої їжi. Деякий час Василь купував свiжi продукти тiльки тодi, коли була така можливiсть. А можливiсть з'являлася лише час вiд часу. Отак вони й жили. I лише одна людина тут, у Торчинi, - вже коли пройшло два роки пiсля трагедiї - виявила бажання пiдтримати Василя та його дев'ятьох дiтей. I це зовсiм не соцiальнiй працiвник, а жiнка, яка погодилася замiнити господарю дружину, а дiтям - матiр.
Василь Соколовський: "Уже в октябре прошлого года, когда мы поженились, все потихоньку налаживается. - Как дети ее восприняли? - Дети приняли ее как свою родную маму. Она детей любит и занимается с ними. Как будто все становится на свои места".
Отож, не все так безнадiйно. Але, знову ж таки, потрiбнi грошi. Бо нема грошей - нема їжi. Хоч як, а це правило дiє всюди. Людина, яка виховує одну дитину, i людина, яка щодня годує дев'ятьох дiтлахiв, заробляють майже однаково. От i викручуються, хто як може. Багатьом просто байдуже до бiдакiв. А батьки та матерi через власнi невдачi вiдмовляються вiд своїх дiтей, i їх всиновлюють iноземцi. Проте, можна порадiти за Василя Соколовського. Вiн не здався, не вiдмовився вiд рiдних дiтей.
Василь Соколовський, батько 9 дiтей: "Основное у меня - дети, которых надо воспитать - для себя, а дальше они пойдут работать по своей линии. Для этого мы воспитываем детей".
П'ятнадцятирiчний син уже навчається в лiцеї на механiзатора. Попри всi прикрощi, докладає зусиль, аби бути як усi: робить будь-яку важку роботу, працює в невеличкому батькiвському господарствi. Його прийомна мати Фаїна прагне якнайкраще виховати молодших дiтей, пiдробляє де зможе. Хоча на багато грошей вони й не розраховують. Проте всi мають надiю, що їхня доля змiниться на краще, бо не може зараз життя бути таким, як у пiслявоєннi роки.
Василь Соколовський: "Я воспитывался в такой же самой большой семье. Я по-другому не знал, потому что считал, что должен идти по стопам отца. Мое детство прошло в 60-е года, было трудно, были проблемы".
А потiм вони всi - i брати, й сестри - розiйшлися власними шляхами.
Василь Соколовський, батько 9 дiтей: "Мои дети, им, конечно, легче. Я стараюсь, чтобы они не видели того, что я видел в своем детстве. Если не лениться, то сейчас есть возможности, чтобы прожить более-менее нормально".
Будиночок, в якому мешкає родина Соколовських, справжньою домiвкою, за великим рахунком, i не назвеш. I дотепер тут живуть - а радше туляться - одинадцятеро: дев'ять дiтей та батько з мачухою. Сiм хлопчикiв в однiй кiмнатв, двi дiвчинки та батьки - у двох iнших. Хтозна, як вони всi i вмiщаються в цих стiнах. Проте Василь намагається зробити все, щоб дiтям жити було якомога краще. Вiн не скаржиться на життя, говорить, що йому слiд зробити ще деякi речi: замостити подвiр'я, перебудувати гараж: Хазяїн каже, що вiн узмозi все це зробити.
Василь Соколовський, батько 9 дiтей: "Такое все трудное, что при шлось пережить, я уже перешел тот барьер... Сразу было трудно, потому что как мы сюда перебрались, сразу заболел 4-летний сын. Это было трудно пережить, но мы знали, что у нас есть дети. А через 2 года умерла моя жена".
Отже, життя для Василя Соколовського не зупинилося.
Василь Соколовський: "Я думаю, все имеют детей и знают, как их воспитывать. Теперь они стали взрослыми. У меня Богдан - третьеклассник - мой очень хороший помощник. Они помогают во всем".
Йому нiхто не каже - давай, працюй, облаштовуй новий будинок, ремонтуй старий... Вiн це все розумiє й сам. Тому працює. Але один - що б вiн змiг? Тому старшi дiти, якi подорослiшали в одну мить пiсля смертi матерi, стали для Василя дуже надiйними помiчниками.
Василь Соколовський, батько 9 дiтей: "Если так посмотреть, то у них взгляды намного другие, чем у их однолеток. Но уже детки подросли. После того прошло уже 2 года".
Наймолодшому пiд час трагедiї було 8 мiсяцiв. Батько каже, що вiн уже дуже самостiйний. Проте вiдтодi, як померла мати, минуло лише два роки. За деякий час до смертi його дружини, немовля немов передчувало, що щось повинно трапитися.
Василь Соколовський, батько 9 дiтей: "Мне, конечно, сейчас намного легче, потому что есть жена, которая занимается по хозяйству. Хотя, когда ее не было, мои старшие дети помогали воспитывать младших: покойная жена успела передать все от себя, научила их смотреть за хозяйством".
Родина Соколовських тримає невеличке господарство - на селi без нього нiяк. Дiти охоче допомагають. Василь каже, що останнiм часом для нього стало великою радiстю придбання старенького тракторця. На пропозицiю повернутися до Луцька, де вiн колись мешкав кiлька рокiв, вiдповiдає вiдмовою: мовляв, дiтям на селi краще, та й прогодувати сiм'ю набагато легше.
Василь Соколовський, батько 9 дiтей: "Перспектива была провести газ. Я это сделал, провел телефон... Когда есть свой дом - это хорошо. Тем более, девятеро детей, они должны быть чем-то задействованы, поэтому мы решили и купили дом".
Найцiкавiше те, що, попри все, дiтям у цiй сiм'ї сняться гарнi кольоровi сни. Василь Соколовський каже, що не було жодного бажання його дiтей, яке б вiн не задовольнив. I не тому, що вiн дуже багата людина, а тому, що дiти прагнуть тiльки любовi й доброго до них ставлення. Те, чого за грошi не придбати.
Василь Соколовський, батько 9 дiтей: "Они мне еще таких вопросов не задавали, что бы они хотели? Я стараюсь все их запросы удовлетворять. Может, такие моменты еще будут, но они у меня не такие требовательные, чтобы требовать такое, что бы я не мог".
У селi ти в усiх на виду. I тут, у Торчинi, про цю родину нiхто не скаже лихого слова. Василь завжди готовий допомагати людям. I старших дiтей так виховав - i молодших цьому навчає. Найперше - повага до старостi. Вiн переконаний: якщо його дiти опанують цю мудрiсть, то пiд кiнець життя не залишаться на самотi. А ще - i це вже мудрiсть, яка гiдна поваги - батько не погодився з деякими соцiальними працiвниками, якi дуже радили вiддати його дiтей до iнтернату.
Василь Соколовський: "В интернатах, конечно, следят за детьми, но они не могут отдать отцовского тепла... Дети, когда мы приезжаем, выбегают навстречу... Но родная кровь - ближе. Это лучший вариант, когда дети все вместе, хотя и с одним отцом. Чтобы они этого не чувствовали, что они брошенные".
Його вчили жити по справедливостi i домагатися справедливостi. Попри все, у Василя це виходить.
Василь Соколовський: "Я в электросетях работаю, и мы часто ездим и видим в интернатах, что дети хотят, хотя бы с одним отцом быть. У моего тестя в 60-е годы умерла жена, и он остался с 8 детьми. Он - инвалид - не отдал их в интернат, а я же - с руками и с ногами"...
Тим, хто за службовим обов'язком повинен працювати з такими сiм'ями, навряд чи спаде на думку: без зайвих батькiвських клопотань самим запропонувати якусь допомогу. Такi сiм'ї їх просто не цiкавлять. Як не цiкавлять i долi окремих людей - дев'ятьох дiтей, їхнього батька, та загалом - усiєї родини. А, може, ще й iнших - тих, хто вiд безвиходi склав руки, або ж iще не потрапив у подiбний вир подiй. Тих подiй, що трапляються, як правило, зненацька.
