Хто ж в країнi найголовнiший? [ Редагувати ]

Як розвиватимуться полiтичнi подiї в Українi - єдиного варiанту немає. Гра пiшла в межах законодавчого поля, на яке досi ще нiколи не виходили. Прогнозована перерва - до сьомого лютого. Саме в цей день розпочнеться дев'ята та остання сессiя Верховної Ради четвертого скликання. До цього збурити атмосферу можуть лише два радикальних кроки. Наприклад, указ про розпуск парламенту чи процедура iмпiчменту.

Проте, згiдно з Конституцiєю, за пiвроку до виборiв починає дiяти мораторiй на розпуск Верховної Ради президентом. Хоча, гiпотетично це можливо. Майже десять разiв на це натякав керiвник виборчої кампанiї "Нашої України" Роман Безсмертний.

Другий радикальний крок - це вiдповiдь парламенту на ймовiрнi дiї президента. Верховна Рада, яка може зiбратися i на позачергову сесiю, має козир - iмпiчмент. На вiдмiну вiд iдеї розпуску парламенту, це цiлком конституційно, i, щоб розпочати процес, треба лише триста голосiв. Цим з парламентської трибуни вже погрожували опозицiйнi депутати. Хоча спiкер Володимир Литвин каже, що причин немає.

На тлi iсторiї з вiдставкою уряду порушувати  питання про легiтимнiсть iнших гiлок влади навряд чи хтось наважиться. Виборцi не зрозумiють. Але в парламентi про всяк випадок вже готують законодавчу базу, необхiдну для реалiзацiї процедури вiдсторонення. Саме того дня, коли Вiктор Ющенко проiгнорував запрошення депутатiв, i не прийшов до Верховної Ради, конституцiйна бiльшiсть ухвалила закон про спецiальнi слiдчi комiсiї. Вони вiдiграють важливу роль у процедурi iмпiчменту. Глава держави, звичайно, може закон не пiдписати. Але з першого сiчня депутатам потрiбно лише подолати вето i зачекати десять днiв - потiм вiзи президента не потрiбно, автограф поставить Литвин. Втiм, якщо припустити, що процедуру вiдсторонення i розпочнуть, то ця Верховна Рада до кiнця довести її не зможе. Потрiбнi ще й висновки Конституцiйного Суду, а вiн й досi не сформований. Може, це i є вiдповiдь на запитання, чому пропрезидентськi фракцiї iгнорують обрання судiв за парламентською квотою. Проте полiтики з цього табору кажуть, що вони за Конституцiйний суд. Але за присягу тих, кого запропонував президент та з'їзд суддiв.

Сьогоднішнiм опонентам влади такий КСУ не потрiбний. Вони ще пам'ятають рiшення попереднього складу суду про те, що Кучма був президентом лише один раз. Тому є побоювання щодо намiру змiнити положення полiтреформи за допомогою КСУ. Ющенко вже казав, що збирається оскаржити полiтреформу. Але це не потрiбно полiтичним силам, якi розраховують пiсля виборiв формувати уряд. Наприклад, регiоналам, котрi мрiють взяти реванш i вже бачать свого представника у прем'єрскому крiслi, не нижчому за президентське.

Решта полiтсил, сподiваючись на запрошення до коалiцiї пiсля виборiв, теж з Конституцiйним судом не поспiшають. Вони будують плани на майбутнє.

На парламентських канiкулах депутати агiтуватимуть в регiонах. Тим часом мiнiстри працюватимуть в своїх кабiнетах в непевному статусi, весь час пам'ятаючи про вибори. Через ЗМI вони заочно обмiнюватимуться комплiментами. I законодавча влада, i представницький орган - кожен вважає себе правим i поступатися не збирається. Головним предметом суперечки лишається питання, хто в країнi найголовнiший. I як це продемонструвати.