Роковини каховської трагедії: спогади очевидців [ Редагувати ]
Відшкодування збитків, завданих підривом Каховської ГЕС, вимагатиме від росії Україна. Йдеться про майже два з половиною мільярди доларів. Про наслідки, спогади і сподівання людей - в матеріалі нашого кореспондента Андрія Анастасова. Йому вдалося розшукати кадри, які ще ніколи не демонструвалися на широкий загал.
Шосте червня двадцять третього року. Після підриву окупантами греблі Каховської ГЕС крізь зруйновану дамбу прорвалися п'ятнадцять кубічних кілометрів води. Затопило вісімдесят населених пунктів, насамперед на Херсонщині. Деякі села відразу опинилися ізольованими від зовнішнього світу: туди не могли дістатися ані аварійні служби, ані волонтери. Тож на допомогу людям прийшли військові, зокрема, сто двадцять шостої окремої бригади Територіальної оборони. Вони евакуйовували і людей, і тварин, доставляли питну воду, харчі, надавали медичну допомогу.
Юрій Дяченко, начальник групи цивільно-військового співробітництва батальйону 126-ї окремої бригади ТрО м. Одеси:
В цілому у нас було підтоплено в одному населеному пункті, наприклад, близько ста будинків, затоплено повністю також сім вулиць, ну, щоб ви розуміли масштаби. При цьому постійно були ворожі обстріли, розвідники літають, вони все бачать, тому навіть якби туди приїхали й хотіли туди приїхати волонтери з технікою, то вони одразу стали б ціллю.
Евакуацію проводили навіть з лівого тимчасово окупованого берега Дніпра. Ці кадри показують у медіа вперше. Після виконання бойового завдання за лінією зіткнення - бійці бригади, із ризиком для життя, рятують двох чоловіків, яких змило течією. Обидва дивом протрималися на залишках дерев.
Дві людини знайдено, дві людини знайдено! Давай, батьку! Допоможи, допоможи йому, є, так і сиди. Усе-таки хтось ризикнув, ми думали, хтось ризикне.
Іван Вишитий, командир стрілецької роти окремого батальйону 126-ї окремої бригади ТрО м. Одеса:
Вони п'ять діб вже там були на той час, пили воду з річки, їли те, що мали, ми їх побачили, почули, підпливли до них, надали медичну допомогу відразу на човні: один був більш-менш при собі, інший вже був майже-майже ледь не помер у нас в човні.
Сьогодні жителі Херсонщини із жахом згадують пережите. Село Інгулець одне з перших прийняло удар великої води. Рівень підтоплення тут сягав п'яти метрів. Пані Оксана показує свій будинок, зруйнований повінню. Зараз разом з чоловіком жінка мешкає у літній кухні, яку відремонтували волонтери.
Оксана Грушицька, жителька села Інгулець:
Ну, це вище кухні було, кухня повністю затоплена була. І вона так моментально летіла, що нас староста вже за руку виводив на машину і відвозили нас звідси.
А ось такий вигляд, по сусідству, має оселя Світлани та Миколая. Від будинку майже нічого не залишилося.
Хата була помазана глиною, і тому вона намокла сильно, набрякла - і тому вона завалилася.
Жінка розповідає: встигли схопити лише документи та врятувати корів. А ось курчата із квочками загинули. Зараз подружжя мешкає у родичів.
Світлана Яковець, жителька села Інгулець:
Я просто, знаєте, потім приїжджала і в мене не було сліз. Я просто сиділа, сиділа і думала: тридцять років життя пішло - просто, просто в одну мить стали безхатьками.
Така сама ситуація і у пані Єви із сусіднього села Дар'ївки. В усіх цих випадках, коли оселя зруйнована, люди мають право на отримання від держави сертифіката на придбання нового житла. Але поки цим не скористалися. Річ у тім, що нове житло має бути не в зоні активних бойових дій. Тож люди чекають, коли тут припиняться бої, бо з рідної Херсонщини виїжджати не хочуть.
Єва Захарова, жителька села Дар'ївка:
Тому що я тут виросла, я в школу ходила, в мене тут син помер, батьки померли всі тут. Як я можу кинути усе і кудись уїхати? В мене нікого немає більше.
Власники інших будинків, які пошкоджені не так сильно, вже одержали державні компенсації та потрохи відновлюють житло. Єдине, каже голова громади, люди не роблять капітальні ремонти, адже постійно зберігається загроза ворожих обстрілів з лівого берега Дніпра.
Анатолій Дідур, начальник Дар'ївської сільської військової адміністрації:
Люди навіть оплатили вже вікна, дах, все, але люди не можуть робити, тому що майже щоденно прильоти, прильоти, прильоти. І це встановити нові металопластикові вікна і на другий день, щоб їх винесло вибуховою хвилею - ось в чому проблема. У нас проблема - війна!
За рік після каховської трагедії тут залишається проблема питної води. Місцеві свердловини відновили, промили, але вода там технічна, тому користуються нею більше для господарських потреб. А ось питну у баклажках привозять волонтери та безкоштовно роздають людям.
Світлана Бортник, співробітниця гуманітарного штабу с. Інгулець:
Ну, даємо, стараємося давати по потребах людини, хтось, можливо, візьме дві баклажки, хтось три баклажки, як людям потрібно.
У регіоні досі діє санітарна заборона на вилов та вживання риби з тутешніх водойм. Утім, місцевих це не зупиняє, каже староста села. За його словами, риби у річці багато, а ось раки після катастрофи зовсім зникли.
Ігор Лапін, староста села Інгулець Дар'ївської територіальної громади:
Люди є люди, ви ж самі розумієте: все одно вони порушують: ну, як рибак не піде на рибалку рибу не половить, це ж як. Ловлять і їдять - і нормально! Так що не дочекаються вони.
Загалом сьогодні у громаді, окрім пошкоджених будинків, вже майже нічого і не нагадує про події минулого червня. Мул та бруд давно прибрали, дерева та рослини відновилися, а на полях вже зійшли славнозвісні херсонські кавуни: як символ того, що навіть після такої масштабної техногенної катастрофи - Херсонщина тримається, а життя триває.
