Повертаючись до Цхінвалі [ Редагувати ]

2008-го року люди продовжують гинути через військові конфлікти. Близький Схід, Ліберія, Пакистан, Афганістан, Південна Осетія, Грузія. Останню "кавказьку війну" навряд чи можна назвати "чужою". Хоча б тому, що якихось два десятки років тому Київ, Москва, Тбілісі та Цхінвалі були містами однієї держави, і їхнім мешканцям і в страшному сні не могло наснитися, що хтось з них почне стріляти один в одного.

Але все змінилося. Кавказ вибухнув. Новітня історія стосунків Грузії та Росії почалася в ніч проти 8-го серпня, коли грузинська артилерія стала обстрілювати Цхинвалі з чотирьох боків. Всі дні, доки гриміли постріли, знімальна група телеканалу "Інтер" бачила вибухи снарядів, грузинські і російські танки, вуличні бої за столицю Південної Осетії. Часом траплялося так, що тих, з ким довелося спілкуватися журналістам, наступного дня вже не було серед живих. Коли бачиш смерть, краще розумієш ціну життя. За чотири з половиною місяці Руслан Ярмолюк повернувся до Цхінвалі і побачив тих, хто вижив у братовбивчій війні:

Зоріна Хачірова, учениця школи N2 міста Цхинвалі, свідок серпневої війни:

- Когда пришли летние каникулы, мы с братом и сестрой поехали в деревню. Мы там были до тех пока на мне сказали что нужно срочно уежать. Сказали что скоро может быть война. Мы выехали из деревни в Цхинвали. Думали, что ничего не будет. Но тут началсь война.

Зоріні 13 років. Вона знає, що таке війна. Її очі бачили те, від чого стає моторошно й дорослі сивіють - смерть.

Зоріна Хачірова, учениця школи N2 міста Цхинвалі, свідок серпневої війни:

- Я хотела, чтобы все это закончилось, мне было холодно, я была голодной. Потому что я почувствовала страх Мы не лежали, просто сидели на земле. Вместе сидели на земле, там старики были.

Куртка Зоріниної мами - і досі у підвалі школи. Тут під час боїв ховалася сім'я дівчинки й люди, котрі не встигли вибратися з оточеного міста.

Ванда Хачірова, мешканка міста Цхинвалі, Південна Осетія, 10 серпня 2008:

- Не успели опять. Начали стрелять, не смогли выехать по дороге. С ребятами мучаемся всю ночь, целый день, пока в одном месте будем ночевать здесь.

Тепер у цій школі ніхто не ночує. Про війну ще нагадує зруйнований корпус. Поки його відбудовують, діти навчаються у сусідньому у три зміни.

Олена Яшина, директор школи N2 міста Цхинвалі:

- Не утратили желание учиться. С теми детьми, кто утратил дом, сложнее. Но учиться хотят все. Дети запоминать стали хуже. Это последствия войны.

Її улюблена казка - про Попелюшку. Зоріна хоче стати принцесою на шкільному балу. Але в неї немає білої сукні. Майже усі магазини й салони у місті під час війни згоріли вщент.

Зоріна Хачірова, учениця школи N2 міста Цхинвалі, свідок серпневої війни:

- Если бы у нас в школе был бал, я бы хотела быть в белом длинном платье с открытии плечами.

У білій сукні новорічної ночі вона хоче загадати лише одне бажання.

Зоріна Хачірова, учениця школи N2 міста Цхинвалі, свідок серпневої війни:

- Я хотела бы загадать желание, чтобы не было войны.

Про голод ця школярка знає не з книжок, а з життя. Тому в цій родині після війни хліб завжди про запас.

Хліб - це єдине, що їли тоді мешканці Цхінвалі. Пекарня навіть під обстрілом не припиняла роботу.

Валентина Джоєва, пекар хлібозаводу міста Цхинвалі:

- Мы не прекратили, работали и вручну, даже в темноте. Только зажигали свет, нас начинали сильнее обстреливать. Даже в темноте мы не остановили завод. Потому что горожанам нужен хлеб.

Серце міста - ринок. Коли воно забилося, Цхинвалі ожив. Однак через високі ціни на продукти покупців тут - не густо. Торговці навіть не можуть придбати те, що продають.

Венера Дедоєва, продавець ринку міста Цхинвалі:

- Ничего не могу купить, что-нибудь возьму отсюда - беру, а потом отдаю. Денег не могу даже взять.

Ця родина живе впроголодь. Їжу готують у буржуйці. Нею обігрівають єдину кімнатку. Квартира була ущент зруйнована під час обстрілу, а усі статки згоріли.

Руслан Ярмолюк, кореспондент:

- Це одна з найвищих точок Цхинвалі. Тут неправославні осетини встановили православне розп'яття. Не через те, що набожні, а через біль війни, з яким вони живуть у серці 18 років незалежності. З цього місця грузинські танки у серпі 2008 почали обстріл міста.

Цей будинок опинився на лінії вогню. Опірна стіна впала. Снаряд поцілив у помешкання Ірини. Ані віконних рам, ані скла. Від морозу захищає лише целофанова плівка.

Ірина Хурієва, мешканка міста Цхинвалі:

- Нам бы зиму перезимовать, а весной обещают, что будут строить. Не знаю, у нас все сыпеться, целую иашину вывезли. Здесь полное попадание, и здесь, видите. Даже не застрахованы, как бы на нас все не свалилось.

Ця жінка продає щастя. Вона - власниця магазину весільних суконь. Під час обстрілу ракета влучила у її будинок, але плаття дивом не згоріли.

Ірина Джуєва, власниця салону весільних суконь міста Цхинвалі:

- Война закончилась, жизнь налаживается. Девушки стали приходить, и каждая хочеть быть неотразимой в столь знаменательный для нее день. Принцессы.

- Мечты сбываются. Ты хотела красивое платье на бал. Есть возможность выбрать. Выбирай.

Зоріна затамовує подих, бо знетямилася від щастя.

Зоріна Хачірова, учениця школи N2 міста Цхинвалі, свідок серпневої війни:

- Очень нравится, я такого платья не примеряла. О таком даже не мечтала!

Дівчина зможе піти на шкільний бал і стати принцесою. Нехай у весільній сукні. У повоєнній Осетії дитячі мрії теж збуваються.

Руслан Ярмолюк, Юрій Романюк, Іван Єрмаков "Подробиці тижня", телеканал "Інтер", Цхинвалі