Кримінальне виховання. Перша серія [ Редагувати ]
У 1989 роцi у Закарпатськiй областi родиною Маїк був створений один iз перших в Українi дитячий будинок сiмейного типу. Маючи своїх трьох дочок, Надiя Василiвна та Петро Григорович Маїки за чотирнадцять рокiв взяли на виховання бiльше десяти покинутих дiтей. Для них це обернулося гучною кримiнальною справою.
Засiдання в залi суда. Надiя Маїк: "Мiй чоловiк був вiйськовим, ми в Росiї служили, i вiн кожен раз був у вiдрядженнi".
Досьє
Надiя Маїк - мати-вихователь дитячого будинку сімейного типу в мiстi Чоп. За професією - журналіст. На разi обіймає посаду головного редактора часопису "Карпатська Україна". Вважає, що кримінальну справу проти неї та її чоловіка було грубо сфальсифіковано.
Надiя Маїк: "3 роки вiн там був, i бiля них був дитячий будинок, i вiн дiтей бачив маленьких, вiн їм там носив солодощi, знав, що то таке є. І ми дуже хотiли хлопчика. А коли ми вже приїхали в Чоп, як раз оцi будинки почали створюватися i нам запропонували: якщо маєте можливiсть одного взяти, то чого б вам 5 не взяти, тодi ж були 5 чоловiк, треба було брати. Ми рiк зважувалися, їздили, то було дуже тяжко, тому що приходиш i тобi всi дiти на тебе вiшаються, то моя мама i то моя, то до мене прийшли, то просто, розумiєте, погладити по голiвцi, дати конфетку, заплакати, то таке, а от коли щось робити для тих дiтей, то у нас, виявляється, те не треба".
Лист П.Г. Маїка дружинi:
"Надюшик! У понедiлок, 24-го, мене вiдвозять у слiдчий iзолятор (тюрма). Де вiн - не знаю, треба питати в мiлiцiї чи адвоката. Чесно тобi кажу, я - в панiцi вiд того жахливого беззаконня. Як у сталiнськi часи: хiба можна судити тiльки за те, що тебе обляпали болотом? Виходить, якщо я на когось наговорю - то i його посадять, це - жахливо!"
Юрiй Сегедiй, слідчий: "Це почалося з того, що одна iз вихованцiв будинку сiмейного типу у мiстi Чоп звернулася до директора школи".
Досьє
Юрiй Сегедiй - начальник слiдчого вiддiлення УМВС України в Закарпатськiй областi, пiдполковник мiлiцiї. Розслiдування проводив майже 6 мiсяцiв. Волiє, щоб така справа в нього була останньою.
Юрiй Сегедiй, начальник слiдчого вiддiлення УМВС України в Закарпатськiй областi: "Да, це була письмова заява вiд дiтей, її написала Чешок Мар'яна i передала це директору з такими просьбами захистити її i всiх вихованцiв, якi є в будинку сiмейного типу вiд свавiлля зi сторони батькiв - Маїк Петра i Маїк Надiї".
Заява вiд дiтей:
"Я, Чешок Мар'яна, вихованка Чопського сiмейного дитячого будинку. Мої батьки - мати: Маїк Надiя Василiвна. Тато: Маїк Петро Григорович. Так, я пiдлiток, в мене є права i обов'язки. Обов'язки я маю, а прав не маю. Нам iдуть грошi, якi видiляють на харчування (продукти), але до всiх продуктiв ми доступу не маємо. Як на мою думку i дiтей, якi взятi з приюту, iде ущемлення в одязi. Розподiл обов'язкiв в хатi в основному попадає на прийомних дiтей. Виховання в сiм'ї, ми вiд батькiв не вiдчуваємо ласки, бесiди на любi теми. Всю роботу по хазяйству в основному виконують прийомнi дiти. Так як ми маємо мiкроавтобус, але прийомнi дiти дуже рiдко ним користуються. Режим розпорядку учня порушується, тобто замiсть прийняття харчування пiсля школи, ми зразу сiдаємо за навчання, в противному випадку вiдчуваємо грубiсть зi сторони батькiв. Те, що я написала, можуть пiдтвердити мої брати i сестра".
Микола Пiняшко: "Пiсля того, як було заарештовано батька-опiкуна, дiтей iз будинку сiмейного типу було зразу переведено в iншi iнтернати, зразу вiд них забрали".
Досьє
Микола Пiняшко - заступник начальника слiдчого управлiння УМВС України у Закарпатськiй областi, майор мiлiцiї. Найстрашнiше у цiй справi, вважає вiн, те, що постраждалими є малолiтнi дiти-сироти, яких доля i без того обiйшла стороною.
Микола Пiняшко, заступник начальника слiдчого управлiння УМВС України у Закарпатськiй областi: "Те, що з ними витворяв батько, це було жахливо. i ми старалися пiд час проведення слiдчих дiй максимум взяти з того, детально опитати їх. Але з другого боку складнiсть була в тому, щоб їх не травмувати i для того, щоб доказати, що дiтьми цi всi подiї сприймалися об'єктивно була призначена психологiчна експертиза. Напротязi довгого часу спецiальна методика була застосована експертом, i всi цi подiї були пiдтвердженi, тобто дiти сприймали цi всi подiї так, як з ними тодi поступали".
Лист П.Г. Маїка до дружини:
"Я задаюся запитанням: хiба може бути кривда у людини, яку намагаються зробити щасливою, дати їй путiвку у життя? Шок, який я особисто отримав вiд Мар'яни, - описати неможливо. Але як ми її недооцiнювали! Її подвiйне дно - повне цинiзму i пiдлостi: як безжально втягнула у те багно iнших дiтей. Нi, я на всi сто переконаний: найтяжчi звинувачення видуманi дуже вмiло, професiйно. I стає очевидним, що директриса тут зiграла не останню роль. Про те, чого такого понаобiцяла iншим дiтям, що тi спiвають чужу пiсню, - невiдомо, але дiзнатися конче треба:"
Цар Галина Василiвна, директор школи: "Спочатку пiдiйшла до мене класний керiвник. Це було вже зимою, пiдiйшла до мене класний керiвник 10-В класу - Едiта Iванiвна i каже "Г.В., з вами хоче, там, бiда у нас, коли ви будете вiльнi, щоб було спокiйно, хоче розмовляти з вами Мар'яна".
Досьє
Галина Цар - директор середньої загальноосвiтньої школи номер1 у мiстi Чоп. Переконана, що, врятувавши дiтей вiд свавiлля вихователiв, викликала шквал прокльонiв i наклепiв на себе i свою родину.
Цар Галина Василiвна, директор школи:"I от Мар'яна почала розказувати, що так i так, Г.В., у нас бiда, нас вже починають бити. Спочатку каже ще так, ну я вже розплакалась, я вже терпiти не можу, вiн вже почав до нас приставати, наш батько. Я кажу, М., як почав приставати до тебе? А от так! Оце вона як раз i сказала: заходжу я в квартиру i вiн мене зве: "М., зайди!", ну вони називали його татом. Ну, тато зве, я заходжу, вiн лежить на лiжку голий, я, каже, зразу розплакалась i побiгла в ванну, побiгла i почала плакати, закрила двері".
Лист
"Надя, мене лякає не брехло дитяче, мене лякає те, що тому всьому вiрять. Швидше за все вiрять, бо так комусь треба. I наплювати на добрий десяток iнших доль!"
Юрiй Сегедiй, слідчий: "Дiти розповiдають, що це їм полюбилося спочатку, що вони покинули школу-iнтернат i перейшли проживати в будинок сiмейного типу. Це порядка мiсяця було все нормально, потiм почалися знущання над дiтьми. За провини батьки їх били палками".
Мар'яна: "То було дуже якось i не сказати, що ми дуже чогось чекали вiд будущого".
Досьє
Мар'яна - остання вихованка дитячого будинку сiмейного типу в мiстi Чоп. Саме вона взяла на себе смiливiсть першою виступити проти батькiв-вихователiв. Згадує проживання в Чопi як кошмарний сон.
Мар'яна: "То i не думалося певно. Вони звiдали, де, звiдки, хто родом, де, як, вони нам пообiцяли, вони сказали, що в них батьки на Львiвщинi живуть, що вони мене будуть возити, iнколи лишати у батькiв, то просто вони не мали того по праву робити, як вони робили То вже й вихователi в iнтернатi казали, що не йдіть, дiти, бо вже там були i поверталися сюда, ну, так хто слухав, не кожна дитина хоче ся воспитувати в iнтернатi, тим бiльше, що до 8 рокiв я була вдома, то я привикла в домашнiх условiях".
Надiя Маїк: "Мар'янi потрiбно було волю, волю любою цiною. Складаючи оцi всi факти, якi потiм виявлялися, то все-таки то був збiг обставин. Мар'яна хотiла гуляти - ми їй забороняли, Ну то ж як, дитина, дитина, учениця, де це, щоб вона пила, гуляла i так далі, то це й на iнших впливало, i вони не ходили в школу. Що, тому можна, а тому - нi? Розумiєте?"
Дитячi щоденники
Росада Сергій: "Добрi вчинки: пiдмiтав пiдлогу. Поганi вчинки: не послухався маму, втiк iз галасом. Катався з дамби на портфелi. Порвав лямки, знову мене шукали i привели, додому. Попiсявся в лiжко, не хотiв прати труси i пiжаму".
Росада Михайло: "Добрi вчинки: нiчого. Поганi вчинки: не прийшов на урок, бо сидiв у пiдвалi, не прийшов зi школи додому, ганяв по чужих дворах. Тiкав вiд сестри, яка шукала нас. Обманув батькiв. Порвав рюкзак".
Едiта Iванiвна, класний керівник: "Другий раз розмова, ну, i щось прийшла до мене Мар'яна i каже - Едiто Iванiвно, так вечером менi захотiлося поїсти сосiски з яїчницею".
Досьє
Едiта Варламова - класний керiвник вихованок Мар'яни та Валi, а також рiдної доньки Маїкiв Ольги. Пiд час однiєї iз задушевних бесiд iз своїми ученицями дiзналася жахливi подробицi побуту родини Маїк.
Едiта Iванiвна, класний керівник: "Я кажу - Мар'яна, ти ж велика дiвчина, ти шо, не можеш собi зробити? Вона каже - а як? Бо Оля їла, а Мар'яна стояла рядом чи ... Но я цi нюанси не знала, кажу - Мар'яна, так що, тобi важко зробити? Ви шо, Едiто Іванівно! Та якби я вiдкрила холодильник мене би побили! Я стала як вкопана, перший раз таке чула, так, каже, нам холодильник не дозволяється вiдкривати. Я так, знаєте, я була шокiрована, ну, думаю собі..."
Лист рiдної дочки Ольги:
"Так багато хотiлося би сказати. А в головi крутиться одна картина: ми - рiднi дiти, постiйно стоїмо в черзi за новою блузкою, спiдничкою, ба навiть за ласкою батькiв. I черга та - таки довгенька. Зараз всi плачуть, як тяжко жилося прийомним дiтям у нас. А хтось колись поцiкавився, як жилося iз ними нам, рiдним? Оступився хтось iз них - мене соромлять: твiй братик, твоя сестричка таке-то зробили. Стою, червонiю, хоч нiчим не завинила. Попросиш дiтей поводитися добре - ще й вiд них порцiю отримаєш. Але прийомним все прощалось. Бо вони - сироти. Та якi ж це сироти, коли батьки в кожного собi жили безтурботно, пили-гуляли i жоден iз них не поцiкавився, як живеться їхнiм чадам, котрих привели на свiт й покинули як непотрiб: а з моїх тата й мами питали всi, хто тiльки не лiнувався. Нинi нас носять у зубах, кому лише заманеться. Менi дiсталося стiльки, що вистачить на десятьох. Живу на таблетках, бо й голова болить, i спати не можу, i нерви - нiкудишнi. Хто вiдповiсть за це? Мар'яночка? Та, якiй мама довiряла найбiльше, i яку мої батьки хотiли взяти за свою, знаючи, що їй нiде приткнутися? Господи, якщо ти є на Небесi - зглянься!"
Надiя Маїк: "Я думала, що так краще буде, коли б дiти всi були в одному класi, але мабуть то було помилково, тому що було цькування Олi постiйно, вона одна, а їх двоє, розумiєте? А Мар'яна - лiдер по натурi, так що за нею. Могла вона урок спокiйно зiрвати, зробити таке, що... Розумiєте, якщо їй треба жити, вона би любою цiною чiплялаля за навчання, а не за пляшку, за хлопчиків".
Вчителька хімії: "Ну а уже, конечно, как вела себя Оля Маик, младшая дочь, по отношению к этим девочкам, Марьяне и Вале, но это вы меня извините, это вообще какой-то ужас был".
Досьє
Вєра Пшенiчкiна - вчитель хiмiї. Надзвичайно обурена тим фактом, що систематичнi знущання над дiтьми вiдбувалися протягом багатьох рокiв, i нiхто цього не помiчав.
Вєра Пшенiчкiна, вчитель хімії: "Я помню, они учились в 9 классе, и погода была или ранняя весна, или поздняя осень, тепло было, вот так легко были одеты, и был шестой урок. И я слышу крики в коридоре, я выхожу и вижу такую картину, я просто ее задержала: значит, Оля Маик ногой, вот коленом, пинает в живот Марьяну. И вот так вот взяла ее за волосы и головой ну практически об стену. Я успела вот так вот Ольку ухватить. Я говорю - что ты делаешь?! Вера Васильевна, это наши семейные разборки. Говорю, вон отсюда! Марьяна - ко мне в класс. Марьяна со слезами зашла ко мне в класс и мне сказала - Вера Васильевна, вы не представляете, что делается дома".
Лист
"Жаль тiльки, що я не прооперував свої вени на ногах. А, може, вже все одно. Прошу тебе, прошу дiтей, прошу людей усiх хороших - захистiть мене вiд свавiлля. То, видно, моє найбiльше прохання у життi! I все-таки менi шкода iнших дітей".
Мар'яна: "Чесно говоря, я лише за одну там жалiла, за Юлю, не сильно я й хотiла прощатися з Ольою, хотя вона вiд мене на 2 мiсяцi була старша, вчилася зi мною в одному класi, i хотя точно так же воспитувала мене як батьки, хоча не мала права того".
Лист рiдної дочки Юлі: "Скiльки себе пам'ятаю - у нас завжди було багато дітей. Я дiлила з прийомними дiтьми не тiльки їжу, одяг, лiжко, а й свого тата, свою маму. Хоч менi в душi це й болiло. I коли нашу сiм'ю спiткало таке горе - болить сто раз сильнiше. Недоспанi ночi, постiйнi переживання, страх за кожну дитину забрали в батькiв силу та здоров'я. Їх осмiяли, їм плюнули в душу тi, кого вони обiгрiли, недодавши тепла нам, рiдним. Нас топчуть, на нас дивляться iз зловтiхою, на нас тицяють пальцями. Не дай Боже комусь вiдчути те, що нинi вiдчуваємо ми. Хто заплатить за наругу над нами? I чи варто було перейматись долею тих, хто нинi безсовiсно перекреслює долi нашi, котрi виявилися не стiльки покинутими, як нещирими?"
