Чиновник із людським обличчям [ Редагувати ]

Доволi показовою була ще одна заява прем'єра, яку вiн зробив у понедiлок. На засiданнi Кабмiну Вiктор Янукович закликав керiвникiв не перешкоджати вiдпусткам своїх пiдлеглих, мотивуючи це передвиборною кампанiєю. "Хай люди йдуть у вiдпустки, - пiдкреслив вiн. - Вони нам потрiбнi й пiсля виборiв". Єдине, що хочеться додати - якщо цi люди - на своєму мiсцi.

Мета будь-якого чиновника - власний кабiнет, автомобiль, секретарка i, звичайно, - необмеженi можливостi, якi вiдкриває влада. Так вважають пересiчнi громадяни. I, мабуть, не дуже й помиляються. Iнакше чим пояснити, що тi, кого вважають народними слугами, лiтературне слово "чиновник" сприймають мало не як образу. А коли якогось iз держслужбовцiв журналiст охрестить професiйним чиновником, може запахнути навiть судом.

Дивна людина - Володимир Слєпцов - на таке словосполучення не ображається. Бiльше того, сам про себе каже, що вiн управлiнець зi стажем.

Володимир Слєпцов, голова Карлiвської райдержадмiнiстрацiї: "Як казав Єльцiн - кожен росiйський чиновник повинен вранцi прокинувшись, подумати - а що ж я зробив для України? А якщо серйозно - чиновником, особливо в наш час, бути надзвичайно непросто. Адже в усi часи влада дiяла з примусу, i д влади не завжди було неоднозначне ставлення".

До Володимира Слєпцова ставлення таке ж неоднозначне. Мало того, в його руках право карати та милувати, а вiн мешкає у звичайному дев'ятиповерховому будинку у звичайнiй квартирi без броньованих дверей. А ще - страшно вимовити - вiршами балується.

Володимир Слєпцов, голова Карлiвської райдержадмiнiстрацiї: "Вiршi, поезiя - це стан душi. I багато менi буває закидiв в тому планi, що треба бiльше зосереджуватись, i нiбито не в'яжеться державна служба iз поезiєю. Але я вважаю, що це є прояв того, що влада iз народу виростає, i влада не така страшна, як iнколи про неї говорять. Влада має певне, звичайне людське обличчя".

Першими критиками чиновника стають найближчi люди - син, донька та дружина, з якої, власне, й почались лiтературнi проби. Iз Людмилою Володимир Слєпцов знайомий ще зi шкiльної лави. I першi вiршi присвячував їй ще в 14 рокiв. Дитячi збiрки та дорослi дослiдження з'явилися набагато пiзнiше.

Володимир Слєпцов, голова Карлiвської райдержадмiнiстрацiї: "Я, як голова адмiнiстрацiї, змiг видати свої збiрки. Якi вони - судити читачам. Я горужсь цим. Але з великою бiллю думаю про те, скiльки ж, можливо, на порядок талановитiших вiд мене людей, якi десь iз села, на злетi якомусь - вони просто не можуть донести свої твори до читача i просто отримати належну оцiнку".

Саме тому голова райадмiнiстрацiї за девiз своєї дiяльностi взяв вислiв вiдомого гумориста: "Допоможiть таланту. Нездари проб'ються самi". I хоча, звiсно, не все, що хочеться зробити, виходить, але ж район потроху оживає. Запрацювали машинобудiвнi заводи, у центрi зайнятостi з'явилися вакансiї, не залишилося жодного незораного поля. Та й головний показник стабiльностi - цiна на хлiб - на Карлiвщинi найнижча в областi.

Юрiй Кобченко, приватний пiдприємець: "Ціну хлібу ми держимо благодаря тому, що ми маємо свої землі, де вирощуємо пшеницю. Потім ця пшениця перероблюється на власному млині, отримуємо своє борошно, i з борошна печемо свій".

Маленький хлiбозавод повнiстю покриває потреби району у хлiбобулочних та кондитерських виробах. Нове обладнання та енергозберiгаючi технологiї дозволили значно здешевити основний продукт харчування.